Навіщо дитині потрібна музика?
На це запитання відповідають не педагоги, а й батьки. Звісно, скажуть вони, ми хочемо бачити своїх дітей всебічно розвиненими, гармонійними особистостями. Але що саме приховується за цими словами? Загальне уявлення, звичайно, є у всіх, але у кожного своє.
Нині ситуація в дитячий музичній педагогіці нагадує вислів з однієї казки: „піди туди, не знаю куди”. Але ж деякі талановиті, творчі педагоги самі знаходять незвичайні, цікаві форми роботи з дітьми. Їх успіх у музичному вихованні пояснюється розумінням інтересів і потреб дитини.
Діти, в свою чергу, завдяки таким педагогам, розкривають свої серця, перетворюючись у ельфів, які розуміють „мову вітру і квітів”, а також „бачать музику” і „танцюють вірші”. Такі педагоги вносять у практику музичного виховання свій досвід, і батьки бажають віддати саме до них свою дитину.
А що робити іншим музичним педагогам, які хочуть дещо змінити у своїй роботі? Вихід є – потрібно навчитись працювати по-іншому, взяти за основу педагогіку, в якій не дитину пристосовують до методики, а методику до дитини.
Не можна ввечері лягти спати однією людиною, а вранці прокинутись іншою. Тому і неможливо усе змінити миттєво. Ключем до розвитку дитячої музичної творчості може бути система К.Орфа, основними тезами якої є:
- ставитися до дитини, як до особистості, поважати її та приймати будь-які її індивідуальні вияви;
- створювати на заняттях атмосферу гри.
Елементарне музикування з інструментами К.Орфа як одна з найцікавіших форм музичної діяльності дошкільників вже практикується муз керівниками в дитячих садках.
Захоплення дітей таким музикуванням, їх бажання грати та співати є настільки сильним, що вони не помічають тієї великої навчальної роботи, яка проводиться з ними в процесі музикування.
Добре розуміючи, що будь-яке музикування неможливе без попередньої копіткої роботи з оволодіння елементами музики, потрібно на кожному занятті поєднувати елементарне музикування з навчанням найпростіших елементів музичної мови. Проте головним є саме музикування, бажання дітей „спілкуватися” з музикою, співати та грати колективно, дістаючи від цього задоволення.
Головні завдання, які повинен ставити перед собою музкерівник на занятті:
- допомогти дітям увійти в світ музики, відчути і пережити її чуттєво;
- сприяти практичному засвоєнню музичних знань;
- створити передумови до формування творчого мислення;
- розвивати творчу уяву та фантазію дітей;
- формувати у дітей риси характеру, що сприяють самоствердженню особистості, самостійності та свободи мислення, індивідуальності сприйняття.
Ефектним є поєднання музичної педагогіки К.Орфа з сучасними методами дитячої музичної педагогіки. Допомагають у розв’язанні завдань виховання творчих музичних здібностей дітей два основоположних методи – метод активізації творчих здібностей дитини та метод моделювання музичної мови.
Метод активізації творчих здібностей – це керована педагогом дитяча творчість та створення умов для її вияву, що сприяє формуванню креативності та незалежності мислення.
Метод моделювання – це спосіб або механізм навчання дітей музичної грамоти. Моделюватись різними способами можуть ритмічні та звуковисотні відношення, темп, ритм тощо. Без використання моделювання надто складно навчати дітей елементів музичної грамоти.
Заняття з розвитку творчих музичних здібностей дітей слід проводити, поєднуючи два таких важливих розділи, як навчальне та творче музикування.
1. Навчальне музикування – це ознайомлення дітей з найпростішими елементами музичної мови та навчання дітей вмінню практично використовувати їх у роботі над формуванням звуковисотного слуху та метро ритму.
2. Творче музикування – це імпровізаційно-творча „гра в музику” в найрізноманітніших формах, поєднуючи музику, мову та рух. Мета цього музикування полягає в розвитку творчих здібностей дітей та їх навчання дії. Саме тому воно формою та змістом більшою мірою відповідає природі дітей дошкільного віку та принципам ігрових методик, наявних у світовій практиці.
Основними видами діяльності на заняттях з елементарного музикування є: спів, гра на дитячих музичних інструментах, мовно-ритмічні ігри та вправи, творчість у пластиці та русі. Окремо потрібно розглянути такий розділ, як активне слухання музики. Сучасна дитяча музична педагогіка дедалі частіше рекомендує не просто пасивно слухати музику, а поєднувати сприйняття музики з будь-яким рухом. Слухати музику і одночасно і одночасно чути її, реагувати діями на окремі її елементи – метр, ритм, динаміку тощо – це і є активне слухання музики. Починати творчі музичні заняття можна з комунікативних ігор. Що таке комунікативні ігри? Це ігри для формування навичок спілкування дітей. Такі ігри допомагають не тільки створенню відповідної атмосфери на занятті, а й вирішують цілий комплекс педагогічних, моральних, та психологічних завдань. Це свого роду розминка, що залучає та заохочує всіх дітей до спільної діяльності. Багатим і мудрим джерелом таких комунікативно-рухливих ігор є український фольклор, як поетичний, так і музичний.
На музичному занятті дитині потрібно дати можливість бути самим собою. Дітям потрібна музика, а не розмови про неї. Хіба це не найважливіше?
Тому головним на музичних заняттях не є створення музичних шедеврів, а сам творчий процес. Творчість дітей тут розуміється як вміння і бажання зробити щось по-своєму. „Зіграй, станцюй, як ти хочеш”, - ці магічні слова відчиняють перед дитиною ворота у світ фантазії. Важливо співати, гратись, рухатись, придумувати, змінювати, слухати власне виконання та виконання інших дітей. Можливість зробити по-своєму (добре придумав, цікаво продемонстрував, гарно повторив) дає змогу дитині бути індивідуальною, неповторною.
Творче музикування допомагає грати багатопланово – грати і грати: грати на інструментах з елементами музики ( ритмом, тембром, динамікою), грати один з одним, розігрувати сюжети пісень, грати разом, створювати ту неповторну атмосферу спілкування, в якій всім затишно і весело.
Велику увагу на музичних заняттях приділяють музикуванню з використанням „звуків жестів”. Звукові жести – це гра звуками свого тіла: плескання, клацання, тупання, цокання. Ці „інструменти”, якщо їх можна так назвати, надані людині природою. Наприклад, на занятті діти пригадують невеличкий вірш, можна запропонувати його озвучити. На допомогу приходять „звучні жести”. Діти розуміють, що вірш можна декламувати і водночас плескати руками по колінах або клацати пальчиками першу частину, а другу тупати ногами. Можна лише уявити собі, скільки варіантів складають діти! цей вид музичної діяльності доступний, і важливо те, що він розвиває творчі здібності кожної дитини, особливо у взаємозв’язку з мовою і рухом.
Результатом творчої діяльності на занятті стають різні види імпровізації. Рухові, інструментальні, інтонаційно-мовні імпровізації та різні їх комбінації, правильно організовані муз керівником, допомагають практично вирішити питання, важливе для музичної педагогіки, - вчити і виховувати через творчість. Дитячі імпровізації є колективними. Вони дають можливість кожній дитині знайти своє місце, незалежно від рівня її музичних здібностей. Роль дитини може бути дуже невеликою, або й навіть простою. Але важливою є участь у музикуванні.
Окремо потрібно наголосити на музичних інструментах. Використовуючи звичайні, фабричні інструменти, потрібно використовувати також інструменти, виготовлені з природного матеріалу. Музичні іграшки допомагають дитині зрозуміти, звідки і як саме народжуються звуки. Ігровий світ можна озвучити звичайними ігровими інструментами. Наприклад, прокидається вранці сонечко – легеньке побрязкування на залізній паличці. Голос кікімори діти можуть показати, зігравши на звичайному свистку.
Творчо підійшовши до використання саморобних музичних інструментів, можна навіть озвучити якусь казку.
Ожин з видатних західних психологів А.Маслоу пасав: „Ми мусимо вчити дітей бути творчими особистостями, здібними до сприйняття нового, а також до вміння імпровізувати”. Нам нині потрібно виховувати дитину, яка відчуває себе сильною, сміливою. У час швидких змін діти мають вірити в свої сили, не боятися пробувати і помилятися, варіювати, аж поки не буде знайдено правильне рішення.
